Сполучниково-протиставна парадигмальність: структура та функції

Abstract

З’ясовано напрями переосмислення в сучасній граматиці традиційних підходів до тлумачення частиномовних класів слів через пошук відповідних когнітивних механізмів, функційних статусів, прагматичних орієнтувань та інше таких угруповань лексем. Кожний із таких підходів цілком заслуговує на увагу, оскільки розглядає той чи той категорійний клас у відповідному аспекті: когнітивний – через активне використання концептуально-репрезентативного аналізу й когнітивно-матричного методу для встановлення прототипних категорій, функційний – визначення й диференціювання первинних і вторинних виявів лексемних множин категорійних класів, прагматичний – вивчення інтенційних можливостей відповідних форм частиномовних класів, дескриптивний – інвентаризація позицій, ономасіологічний – простеження номінативних особливостей, пор. також сукупність морфологічного, синтаксичного, семантичного й інтуїтивного. Істотним є встановлення кваліфікаційних ознак частиномовного класу сполучників із виявом особливостей і закономірностей їх структурності, парадигмальності, позиційності та функційності, оскільки в загальній множині наукових студіювань найбільшою мірою зосереджувано увагу на співвідносності аналітичних і синтетичних тенденцій у сполучниковому класі, а також на з’ясуванні спеціалізованості й транспозиційності в його структурі (М. Вондрачек, К. Городенська, М. Мірченко та ін.), водночас актуальним постає з’ясування позиційного усталення і/чи неусталення сполучникових слів, встановлення ємності парадигмальності сполучників загалом та кожного зокрема. Важливим є розкриття функційної наповнювавості сполучникових слів, для чого необхідно простежити шлях від часткового до повного розмивання первинної семантики транспонем.
Дослідження сполучників у їхніх синтаксичному й семантичному усталеннях та закріпленнях і морфологічній ідентифікації вимагає розширення методологійних та алгоритмових процедур і використання методики функційної аналогійності, Підхід до сполучника з опертям на функційне усталення стає на заваді для кваліфікації прилеглих до нього елементів у сполучній функції. Застосування методики функційної аналогійності має підґрунтям тлумачення такого аналітичного утворення як реалізатора сполучниковості. Втягування повнозначного і/ чи неповнозначного слова в релятивну підсистему має континуумний характер, де кваліфікаторами континуумної шкали є множина ознак, що відображають релятивізацію не як постання, а як процес. Діагностування сполучникових ознак передбачає створення та застосування відповідного алгоритму. Процес релятивізації найбільшою мірою має стосунок до синтаксису й семантики, оскільки закономірності реалізації синтаксичного зв’язку та вираження семантичних відношень актуалізують входження повнозначного слова в релятивну сферу та формування цілісної регулярно впізнаваної одиниці, що покроково набуває ознак відтворюваності, регулярності та ін. Функційна аналогійність постає одним із критеріїв синтаксичної класифікації лексики та надання кваліфікації морфологічного слова надійних теоретико-методологійних основ.